Народився 6 березня 1981 року в сім’ї військового у місті поетів і музеїв Веймар, Німеччина. Живе в Ужгороді. За освітою менеджер-економіст, працював у друкарні, очолював лектрону бібліотеку для незрячих Івано-Франківського товариства сліпих. В даний час працює викладачем комп’ютерної грамоти в Закарпатському реабілітаційно-інформаційному центрі для людей з порушеннями зору «Дивосвіт». Голова наглядової ради ВГО «Генерація успішної дії». - Зайняв друге місце на поетичному фестивалі "Шорох" у Криму в 2012 році, організаторами якого виступили поети, event-менеджери і культурологи Криму, є проектом сімферопольського літературного клубу «Добре». Центральною подією фестивалю став фінал поетичного конкурсу, у відбірковому етапі якого взяли участь понад 70 авторів з України, Росії, Білорусі. У будинку-музеї Іллі Сельвінського виступили 26 фіналістів з 15 міст України і Росії, які увійшли в шорт-лист фестивалю. - Дипломант конкурсу «Маленький Парнас» (2013) - Увійшов з текстом «Еклептина» у Літературний збірник кращих прозових творів учасників Всеукраїнського літературного конкурсу "13-рядок" від молодіжного порталу Youngsoul.com.ua (2013)"За такого підходу до життя, здавалося б, мій рід давно мав зогнити на паперовому звалищі міліцейських протоколів, історій вигаданих хворіб, хронік родиних святкувань і списків обіцянок. Ха, а ні!
Мій рід проштовхували крізь час його жінки. Вони розставляли на своїх чоловіків пастки з сексу і алкоголю в кожному куточку квартири і в кожній хвилині дня. Потрапивши в пастку чоловік починав просто жити і жити просто. Хоча бували випадки коли це не допомагало: через те, що жінки ділили світ на чоловічій і жіночий. Чоловічу частину світу вони віддавали чоловіку. Віддавали, а може просто відгороджували. І замість того, щоб стати справжнім чоловіком, чоловік ставав напів людиною.
З цим довго мучились, поки не виявилось, що перебування чоловіка в стані напівлюдини ніяк не заважає біологічному продовженню роду. І тепер моя рідня пишається вдалою спробою свого продовження, яка використовує літаки, як таксі, а автомобілі, як шоколадні цукерки, роздаючи їх усім. Яка наймає своїм дітям гувернанток, "психоаналітиків і поп –зірок..
Вірші Андрія Момута
НАБІР СЛІВ
Це мав бути вірш про папугу
Якого вранці виявили мертвим
Як виявилось потім
У нього було слабке серце
Воно не витримало крику Марини
Коли їй сказали що в неї рак
Це мав бути вірш про папугу
А так це просто набір слів
Як набір звуків
Що розривають кольорових пташок
БЕЗ ПЕРЕКЛАДУ
Серіально-серйозна,
Шопінгово-сакральна,
Ти сиділа навпроти мене,
Склавши руки п’ятисотим ієрогліфом,
А я знав лише чотириста дев’яносто дев’ять.
КОНТРАБАНДА
Бог проніс мене крізь твоє життя контрабандою
І заховане в моєму серці кокаїнове поле,
Проросло в тобі зацькованим псом,
Що щохвилинно зникаючою пам’яттю видаляє мене з твоїх нейронів.
ЛІЛЯ
Ліля кидалася під машини
Щоб розвеселити мене
Ліля висіла на карнізі
Щоб я посміхнувся
Ліля билася з бомбами
Щоб я не нудьгував
А я ніяк не міг запам’ятати її обличчя
І постійно з помилками писав її ім’я.
ПРОИШЕСТВИЕ
Две женщины спились этим летом
На закате Европы, под прицелом
Православных орудий и икон,
Где Бог подливал им свой самогон
И моргал третьим глазом,
В ожидании слёз.
* * *
Розбуди Бога дощу
Почнеться злива і затопить усе
Тепер твій будинок острів а ти Робінзон
І можеш будувати нове суспільство,
Витягаючи зі стін цеглини
І вдихаючи в них життя
НОТА
Я лише нота для твого хоралу,
Сто раз згорівший в вибухах метану.
Сто раз поліхший за свободу Курдистану,
Я лиш абетка для твого хоралу.
* * *
Забудеш п’яний сон
Заб’єш його в глибину
Цю тінь бездумних днів
Осиротілу
Оплатиш свою страту
Замовиш свою смерть
Сама підеш в засаду
І сестри милосердь
Візьмуть тебе до танцю
Дадуть тобі любов
Мені ж як запроданцю
Що не прийняв свій шанс
Змінив імя і націю
На аркуш вдалих фраз
Будуть нудну молитву
Читати мов присуд
І проклянуть пихато
Злиденний мій маршрут
* * *
ВОДНЫЕ ПУТИ
Пьяные великаны
Разбудят тебя во сне
Пошли с нами – скажут они
И вы пойдёте по воде
Вы пойдёте чтобы просто идти
Идти много много веков
А когда твои ноги сотрутся об водные пути
Ты сможешь прилечь на дне
ПОБАЧИТИ ОДЕСУ
- Я ніколи не бачила Одеси, але тримала її в своїх руках!
- Тримала в своїх руках Одесу?!
- Так, її вулиці, її море і навіть її людей
- І як це все вмістилось в твоїх долонях?
- Шматок за шматочком, хвилина за хвилиною
- І там тобі зробили операцію і ти почала бачити?
- Ні, я ж кажу я ніколи не бачила Одесу. Там не зробили нічого. Допомогли в Штатах.
- Ну, тепер, ти можеш побачити Одесу…
- Коли залишаєш в якомусь місті стільки відбитків своїх пальців туди вже не варто повертатись)
- Про що вона: пальці, люди, долоні???
- Та знаєш, коли вона була сліпа, все мацала руками…
- А Одеса тут до чого?
- Та там є інститут, де на очі операції роблять… Був я там… В одного малого після операції, випало штучне око і покотилося по коридору, малий за ним біжить – доганяє … смішно так.