У 13 років Віктрія Самчук пережила тяжку втрату – у неї померла мама. Через нервовий стрес у неї тоді виник цукровий діабет, який у 27 років призвів до втрати зору та інвалідності першої групи. Втім, попри такий життєвий тягар, жінка завжди залишалася невиправною оптимісткою і вела повне, насичене життя. Разом зі своїм чоловіком Петром Поліщуком вона виховувала сина Олеся, якому зараз 14 років. Здавалося б, після смерті матері син має залишитися з батьком. Але ж все не так просто. Олеся Вікторія народила в першому шлюбі, а з Петром офіційно одружена не була, хоча вони й прожили десять років разом. Назвати їхній шлюб цивільним також важко.
– У липні 2013 року на мій день народження ми з Вікою обвінчалися, – розповідає Петро Поліщук, – а до того вже були разом кілька років. Вирішили, що для нас церковний шлюб важливіший за штамп у паспорті.
Вікторія і Петро хоча й мали проблеми зі здоров’ям, в обох – перша група інвалідності по зору, та їхній життєвій енергії могли б позаздрити абсолютно здорові. Пара мешкала у Здолбунові. Корінна рівнянка Вікторія переїхала туди до Петра з сином. Але пару більше знали у Рівному. Як члени ради Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», вони домагалися, аби громадські заклади нашого міста облаштовували так, щоб ті були доступними для інвалідів. Крім громадської діяльності, жінка випустила дві збірки своїх поезій. Вона була щасливою.
Але півроку тому до їхнього життя увірвалася біда – у Вікторії відмовили нирки, і вона стала повністю залежною від гемодіалізу. А ще остаточно втратила зір. Сім’я вірила, що жінка це здолає, сподівалася на краще. Проте 29 січня Вікторії не стало...
Якщо в житті Петро Поліщук став для 14-річного Олеся батьком, то на паперах він стати ним не може через те, що він – інвалід першої групи. Тому на сімейній раді було вирішено, що опікуном Олеся стане його рідний дядько Олександр.
– Коли померла моя мама, мені було 3 роки, а Віці – 13. Вона разом з батьком мене виростила, – розповідає Олександр Самчук. – Та й цукровий діабет у неї з’явився, від стресу, через смерть мами. Сестра замінила мені матір. А коли у неї народився син, то вже я разом із батьком допомагав його няньчити.
Цікаво, що в свідоцтві про народження в графі «батько» в Олеся записаний його рідний дядько Самчук Олександр Ростиславович.
– На момент народження сина сестра вже розлучилася зі своїм чоловіком, то коли народився Олесь, вирішила записати мене у свідоцтво, як батька. А справжній батько мого племінника помер, – поділився Олександр Самчук подробицями.
Сьогодні він вже давно дорослий і самостійний. Одружений, разом із дружиною Іванкою виховують семимісячного синочка Богданчика. Дружина відразу підтримала чоловіка, коли той вирішив взяти опіку над племінником.
Петро та Олександр з великою любов’ю розповідають про свого сина і племінника. Кажуть, що у нього енергії і таланту не менше, ніж у матері. Хлопець з першого класу ходить на танці. Займає призові місця і на рівні області і всеукраїнських змаганнях. Відвідував гурток, де вчився грати на гітарі, а зараз грає вдома. Та найбільше захоплення Олеся – залізниця. Вже чотири роки він відвідує Рівненську дитячу залізницю, а два роки тому отримав звання її старшого машиніста. Цього року після закінчення дев’ятого класу хлопець планує йти вчитися на залізничника. І хоч піклувальником Олеся став його рідний дядько, як і раніше, він вважає батьком і Петра. Сім’ї Поліщуків і Самчуків ще більше згуртував біль втрати рідної людини: дружини, доньки, сестри люблячої мами. Головне для них – це турбота про майбутнє їх спільного сина, племінника й онука, адже в Олеся ще є дідусь. Вони готові заради нього на все, аби хлопчик ріс у турботі й любові рідних йому людей.
Пряма мова
Інна ЯКУБОВИЧ, головний спеціаліст служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому:
– До нас звернувся Олександр Ростиславович Самчук з повідомленням про те, що дитина залишилася без батьківського піклування. Одночасно він подав заяву про тимчасове влаштування дитини у свою сім’ю до встановлення опіки над нею. Спеціалісти нашої служби обстежили умови проживання дядька осиротілої дитини. Нині він вже здав усі необхідні документи й офіційно став піклувальником свого племінника. Вітчим дитини не може бути піклувальником пасинка, адже він не був офіційно одруженим з мамою хлопця. До того ж згідно із законом діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, не можуть бути влаштовані в сім’ї осіб, які є інвалідами I і II групи.
Ніла ВОВЧИК